Серед численних народних та авторських казок особливо виділяються коротенькі казкові оповідки Василя Сухомлинського. Високоморальні, сповнені любові до природи, до всіх і до всього живого, вони є тим благодатним засобом, за допомогою якого можна забезпечити комплексну реалізацію завдань фізичного, розумового, мовленнєвого, естетичного, трудового, громадянського виховання дитини...

Читаючи дітям текст, їх навчають слухати й розуміти усне мовлення; фіксувати початок та кінець оповіді; усвідомлювати елементи фактичного змісту (хто, де, коли, як), логічні зв'язки між ними; уявляти те, про що йдеться у творі, який прослуховується; співпереживати з дійовими особами. У дітей формують елементарні аналітико-синтетичні вміння в роботі над текстом, реченням, словом, звуками мовлення. На основі казки можна також розробити сюжетне заняття з фізичного виховання, а ще — подати знання про при­родне, людське і предметне довкілля. Спонукатимуть дітей відтворити зміст казки в малюнку, ліпленні, аплікації, конструюванні творчі завдання з розділів програми: "Трудове навчання", "Образотворче мистецтво", "Художня праця" та ін.

Тож скористаємося літературним спадком В. Сухомлинського.


                                                   

                                                      Добірка казок В. Сухомлинського



Півень

Ходить півень-молодець, на голові гребінець. Ніс гостренький хоч куда, а під носом борода. Ніс у півня долотцем, хвіст у півня колісцем. На хвості має узори, а на ногах у нього шпори. Шпорами півень порох розгрібає, курей з курятками скликає:

— Курочки-хазяйки! Пістренькі, рябенькі, чорненькі, біленькі кудкудакочки! Збирайтеся з курятками, курочками і півнятками! Я вам зернятко знайшов! Ось яка моя любов.

Кури з курятками збирались, розкудкудакались, посварилися і зернятком не поділилися.

Півень -когутик непорядку не любить, зараз рідню помирив: цю за хвіст, ту за дзьоб, сам зернятко вхопив, з'їв, на пліт підлетів, крилами замахав, на все село закричав: "Ку-ку-рі-ку-у!"

Який музика Цвіркун

У високому зеленому просі жив Цвіркун. А як тільки сонечко зайде — Цвіркун вилазить на високе стебло. Сяде на зеленому листку. Перед ним просо, як ліс. Сяде і настроює свою скрипку. Бо Цвіркун — ой який музика! У нього співуча скрипочка.

Доторкнеться Цвіркун смичком — бринить дивна, чарівна музика. Слухають ту музику дерева і квіти. Слухають зайчики й мишенята. Слухає увесь степ.

Вранці на пасіці

Був сонячний весняний ранок. З вулика вилетіла бджілка. Покружляла над пасікою та й понеслася вгору. Дивиться — на землі щось біліє. Спустилася — а то яблуня цвіте. Знайшла найпахучішу квітку, сіла на її пелюстки та й п'є солодкий сік. Напилася ще й діткам своїм набрала. Знову піднялася, полинула. Летить над лугом, аж бачить: на зеленому килимі багато золотих сонечок. Спустилася бджілка. Перед нею — цвіте кульбаба. Квітки великі, пахучі. Знайшла бджілка найпахучішу квітку. Сіла на золоте сонечко. І набрала багато-багато меду.

Повернулася бджілка додому. Віднесла мед у вулик, вилила в мисочки маленькі. Та й полетіла до подружки своєї. Розповіла їй про яблуню, про кульбабу. Та й полетіли вони разом.

А сонце світило над усім світом. Воно гріло і яблуню, і зелений луг, і ставок. І бджоли радісно співали, бо є сонце. І золоті сонечка квітів.

Тополі в степу над шляхом

У степу над шляхом ростуть три тополі. Одна висока стара і дві молоді гнучкі. Розповіла мені бабуся: це тут колись росла тільки одна тополя — оця велика. Сумно стало їй одній край дороги. Якось ішов дорогою мандрівник та й сів спочити під тополею. Вона й просить його: "Чоловіче добрий, відріж од мене дві гілочки, посади їх поряд. Хай виростуть біля мене дві топольки&‐ мені радість буде".

Відрізав добрий чоловік дві маленькі гілочки, посадив їх ще й полив. Зазеленіли вони, стали молоденькими тополинками. Поливають їх рясні дощі, гойдає вітер. Радісно стало старій зі своїми дочками.

Шелестять тихо три тополі. Про щось гомонять. Мабуть, про те, як сумно жити одному і як добре жити в гурті.

Як здивувався Мурко

Був собі у бабусі старий-престарий кіт Мурко. Лежить Мурко проти сонця, гріється. Заплющив очі, спить, поклавши голову на лапки. Тільки хвостиком махає, мух відганяє.

На подвір'ї ходило курча. Воно відбилося від квочки й жалібно пищало. Побачивши кота, замовкло. Підійшло тихенько до нього, притулилося й очі закрило. Тепло йому біля котового кожушка.

Мурко відчув, що до нього хтось притулився. Розплющив очі — курча. І здивувався: та й сміливе ж яке!

Дивиться Мурко на курча, дивується й не знає, що йому робити. Чи налякати курча, щоб утекло, чи хай собі гріється?

Як ти думаєш, що зробить котик?

Велике й мале

У корови Лиски народилося телятко. Воно ще маленьке. Але вже вибрикує. Припало до матері, напилося молока — захотілося йому погуляти.

Пішло подвір'ям, дивиться — сидить маленьке звірятко. Доторкнулося телятко писком до маленького звірятка, а на ньому пух м'якенький, ще м'якший, ніж материне вим'я.

Маленьке звірятко дивиться на величезного звіра — на теля, саме примружилось і сидить собі тихо-тихо. — Хто ти? — питає телятко.

- Я стара кролиця, — відповідає маленьке звірятко.

- Невже ти стара кролиця? — дивується телятко. — Отже, у тебе й дітки є.

- Є в мене маленькі дітки-кроленята. А ти хто?

- Я маленьке телятко, — відповідає телятко. — Я тільки-но народилось.

Квітка сонця

На високому стеблі — велика квітка із золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником.

Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Та як тільки сходить ранкова зоря, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилось із-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку й дивиться, дивиться на червоне вогняне коло. Усміхається соняшник до сонця, радіє, вітає його:

— Добрий день, сонечку, я так довго чекав тебе!

Сонце піднімається все вище й вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню.

Хризантема і Цибулина

Неподалік від хати виросла Хризантема. Під кінець літа вона розквітла ніжно-рожевим цвітом. Хризантема милувалася собою. її квіти шепотіли: "Які ж ми гарні!".

А поряд із Хризантемою росла Цибуля. Звичайна ріпчаста Цибуля. її зелена стеблина вже зів'яла. А від спілої цибулини йшов міцний цибулиний дух. Хризантема зморщила ніс і каже Цибулі:

— Як неприємно від тебе пахне! Дивуюсь, для чого люди садять таку рослину. Мабуть, для того, щоб відганяти бліх.

Цибуля промовчала. Поряд із Хризантемою вона видавалась простачкою.

Пополудні з хати вийшла Жінка і попрямувала до Хризантеми. Квітка затамувала подих. Звісно, Жінка зараз скаже: "Які чудові квіти ці хризантеми!".

Жінка підійшла ближче, промовила:

"Які прекрасні квіти ці хризантеми".

Хризантема мліла від задоволення. Жінка схилилась, вирвала Цибулю і, замилована, сказала:

— Яка прекрасна Цибулина!

Хризантема здивувалась. Вона подумала: "Невже й Цибулина може бути прекрасною?"

Пихата жаба

Сподобалося жабі, як журавель співає. Сидить вона в болоті, слухає журавлиний спів і думає: "Навчуся і я співати по-журавлиному. Буду не така, як усі жаби. Хай дивується весь жаб'ячий рід".

Довго вчилася вона співати по-журавлиному і таки навчилась. Розмовляють з нею по жаб'ячому, а вона мов не розуміє, відповідає по-журавлиному. Розгнівалися жаби й дорікають своїй подружці:

— Ти ж така жаба, як і ми, чого ж ти не хочеш розмовляти по-жаб'ячому?

Жаба задерла голову й каже:

— А може, у мене виростуть крила, і я полечу, як журавель!..

Як хлопчик хотів приголубити сніжинку

З неба летіла на землю сніжинка. Вона була легка, ніжна, прозора, мов пушинка. І красива, мов зірка.

На землі стояв хлопчик. Він бачив, як падає сніжинка. Хлопчик думав: ось впаде під ноги, і її затопчуть.

Ні, не треба падати сніжинці на землю. Не треба її затоптувати. Хлопчик простяг долоню. Він захотів приголубити сніжинку. А вона впала на теплу, добру руку хлопчика й розтанула. Хлопчик з жалем дивиться на руку. На долоні блищить крапелька, мов сльозинка.

Краплина роси

Рано-вранці на квітці троянди прокинулась Краплина роси.

— Як я тут опинилася? — здивувалась Краплина. — Увечері я була високо в небі і захотілося їй знову в небо. Пригріло Сонце. Випарувалась Краплина, піднялась високо-високо у блакитне небо, до самого Сонечка. А там — тисячі інших краплинок.

Зібралися всі в чорну хмару й затулили Сонце.

— Чого це ви заховали мене від людей? — розгнівалося Сонечко. І послало на хмару вогненну стрілу. Вдарила вогненна стріла, загримів грім. Злякалася чорна хмара й розсипа­лась. Пішов дощ. Упала Краплина на Землю.

— Дякую тобі, Краплино, — промовила Земля. — Я так скучила за тобою.

Пташина комора

Восени в степу не змовкало пташине щебетання. Пташки злітались на скошене поле, дзьобали зернятка. А на узліссі стояла Горобина, рясно обліплена червоними гронами. Стоїть Горобина й дивується: чому до неї не летять птахи. Питається вона у Дрозда:

- Дрозде, чого ти не покуштуєш моїх ягід?

- Почекай, Горобинонько, вони знадобляться у тяжку годину. На твоїх гілках — наша пташина комора.

Випав сніг. Білим килимом вкрились поля. Занесло кучугурами висохлу траву. І вдень, і вночі співає свою журливу пісню холодний вітер.

Рано-пораненьку прокинулась Горобина від пташиного щебетання. Бачить — налетіли на неї дрозди й дятли.

— От і пташина комора знадобилася, — защебетав Дрозд — Пригощай нас, Горобинонько, своїми ягодами.

Осінні сни клена

Ми пішли до лісу подивитись на осіннє вбрання дерев. Зупинились біля високого клена. Посідали. Яка краса відкрилася перед нами! Стоїть клен у яскравому барвистому вбранні, а листочки ж ні затремтять, ні зашепотять.

Дивіться, діти: клен спить. І сниться йому все, що бачив од весни до осені. Ось жовтий листочок — мов золота кульбабка. Весною клен був зачарований її красою. Запам'ятав. А як заснув, то й пригадав весну — листочок його й пожовтів.

А там, бачите, листочок — мов ранкова зоря — рожевий і ласкавий. А цей — як вечірня заграва на вітряний день. На цій гілочці — яскравий і красивий, немов крило вивільги. Мабуть, сиділа колись тут вивільга, а зараз приснилося кленові її крило.

Ми принишкли й милувалися красою. Усі наче боялися потривожити чарівний сон клена.

Дід Осінник

У темному лісі живе дід Осінник. Спить на сухому листі й сторожко прислухається до пташиного співу. Як тільки почує сумну журавлину пісню — курли-курли — підводиться й каже:

— Прийшла моя година. Відлітають до теплого краю журавлі.

Виходить з лісу дід Осінник — сивий, у сірому дощовику. Де пройде, там листя жовтіє й опадає на землю. Виходить на узлісся, сідає, прихиляється до дуба й тихо-тихо щось мугиче.

Це не пісня, а осінній вітер... Коли дід співає, його борода росте, розвівається за вітром. Ось вона вже простяг-лась луками. Посіріли луки.

— Осінній туман, — кажуть люди.

І не здогадуються, що це ж борода діда Осінника.

Яблуко в осінньому саду

Пізньої осені близнята Оля й Ніна гуляли в яблуневому саду. Був тихий сонячний день. Майже все листя опало й тепер шелестіло під ногами. Тільки де-не-де лишились на деревах пожовклі листки.

Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч із жовтим листком вони побачили велике рожеве яблуко.

Оля й Ніна скрикнули від радості:

-Як воно й досі не впало? — здивувалася Оля.

-Зараз ми його зірвемо, — каже Ніна.

І зірвали дівчатка яблуко. Кожній кортіло потримати його в руках.

Олі хотілося, щоб яблуко дісталося їй, та вона теж соромилася признатись і сказала сестрі:

— Ні, хай тобі буде яблучко, Ніно...

А Ніні хотілося, щоб яблуко дісталося їй, та вона соромилася признатись і сказала:

— Ні, хай тобі буде яблучко, Олю...

Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка ніяк не могли прийти до згоди. Та ось їх обох осяяла думка:

— Віддамо яблуко мамі.

Побігли вони до мами зворушені, схвильовані. Віддали їй рожеве яблуко.

У маминих очах засяяла радість.

Мама розрізала яблуко й дала обом дівчаткам по половинці.

Флейта і Вітер

У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, і дерева, і квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті. Грав Музикант про сонце в голубому небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку — жайворонка і про щасливі дитячі очі.

Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лавку й пішов з хати. Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили.

Загула флейта, мов осіння негода під стріхою. Подув Вітер ще дужче, а флейта не грає — гуде та й гуде.

"Чому ж це так? — думає Вітер. — Я залюбки можу вирвати дуба з корінням, скинути дах з хатини. Чого ж флейта не підкоряється мені, не грає?"

Скрипка і Місячний Промінь

Удень на Скріпці грав Музикант. А як зайшло сонце, він повісив її на стіні й пішов собі. Висить Скрипка, мовчить, чекає ранку.

Уночі кімнату освітив Місячний Промінь. І заблищали струни. Місячний Промінь питає пошепки:

- Ти Скрипка?

- Так, я Скрипка, — відповіла гордо. Вона була самолюбна.

- Це про тебе ото балакають, що ти чудово граєш? Це ти примушуєш людей зупинятися й вслухатися в чарівні звуки твоєї музики?

- Так, це я, — загордилася Скрипка.

- Заграй, будь ласка, я хочу послухати.

Але Скрипка сама не могла грати. Вона мовчала. Настала друга ніч. Місячний Промінь знов освітив Скрипку. І питає:

- Чого ж ти не граєш?

- Бо Музикант увечері йде додому, а приходить лише вранці.

- А хто це такий — Музикант? — питає Місячний Промінь.

- Ну, Людина...

- То не ти граєш? Грає Людина?

Скрипка нічого не відповіла. Найтовща її струна тихенько застогнала.

Як їжачиха приголубила своїх дітей

У їжачихи було двоє їжаченят. Мов клубочки, кругленькі, з маленькими голочками. Одного разу покотилися клубочки поживи шукати. Котяться садом, котяться городом, аж бачать — зайчик. їсть солодку морквину. І їжаченятам захотілося морквини покуштувати. Ледь висунули маленькі голівки, а зайчик як крикне:

- Геть звідси, гидкі, колючі! Прикотилися клубочки до матусі, плачуть.

- Чого ви плачете, діти? — питає мати.

- Зайчик он каже, що ми гидкі, колючі, — плачуть їжаченята.

Їжачиха пригорнула маленьких, приголубила:

— Та хіба ж ви колючі, дітки мої ріднесенькі, — заспокоює вона. — Волоссячко у вас м'яке, як льон. Та ви ж пухкенькі, мов подушечки...

Лев і Миша

Пішов раз Лев на полювання і зустрів Мишку. Хотів її з'їсти, вже й лапою притиснув. А мишка й каже йому:

- Ой Леве, могутній володарю! Не їж мене, змилуйся, я тобі за це в пригоді стану.

Засміявся Лев:

- Ти мені в пригоді станеш? Якась нещасна мишка мені, цареві над звірами, в пригоді можеш стати? В якій же це пригоді?

- А хто може теє знати, — каже Мишка, — тільки благаю тебе — зглянься наді мною!

І Лев відпустив Мишку. Подякувала вона й побігла швиденько до своєї нірки.

Коли, за якимсь часом, попався Лев у тенета. Б'ється, сердешний, борсається в тенетах, а нічого не зробить — ще більше заплутавсь у сітці. Аж де не взялась Мишка — одну петельку перегризла, другу... Як заходилась, то таку дірку в тенетах зробила, що Лев і виліз! Тоді Мишка й каже:

- А що, бачиш, і я, маленька мишка, тобі в пригоді стала!

- Бачу, — відповідає Лев. — Віддячила ти мені й навчила мене. Спасибі тобі!

Програма вирощування творчого педагога

 У дошкільних навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовка спеціалістів здійснюється через систему неперервної освіти, тобто через методичну діяльність.

принципом науковості (визначення конкретності, реальності плану; урахування соціально-економічних законів суспільства та рівня розвитку науки);

принципом перспективності (постановка цілей і завдань на кілька років уперед);

індивідуалізація навчання (створення індивідуального освітнього               маршруту підвищення соціально-педагогічної компетентності з урахуванням досвіду, рівня підготовки, психофізіологічних, когнітивних особливостей конкретного вихователя);

актуалізація результатів навчання (оперативне застосування на практиці набутих знань);

Оскільки провідну роль у навчанні відіграє безпосередній досвід, доцільно використовувати активні методи, виходячи з індивідуальних особливостей педагогів та їхнього стилю пізнання. Нагадаємо: З метою формування соціально-педагогічної компетентності вихователів використовуються різні форми методичної роботи.

є Подекуди ця традиційна форма методичної роботи викликає нарікання через одноманітність форм подачі інформації та складність її сприйняття, оскільки методисти часто просто зачитують текст з книжки, не намагаючись розтлумачити його, донести до аудиторії. Тож бажано намагатися урізноманітнювати цю форму роботи, проводячи консультації-діалоги, консультації-парадокси.

це спільна робота методиста і завідувача (або двох досвідчених вихователів), які розкривають одну тему і взаємодіють у роботі над проблемно організованим матеріалом, як між собою, так і з колективом: ставлять проблему, аналізуючи проблемну ситуацію, висувають гіпотези, доводять або спростовують їх, розв'язують суперечності, що виникають у пошуку рішень. Така консультація містить у собі конфліктність, що виявляється і в несподіваності самої форми, і в структурі подачі матеріалу, який будується на зіткненні протилежних точок зору, поєднанні теорії і практики.

тацію несподівану, нову для другого інформацію, наконсультація-парадоксВихідна ситуація створює дидактичні умови, спонукає до активності, оскільки треба не просто сприйняти інформацію, а й проаналізувати та оцінити її. Важливий також і особистісний момент: бажання знайти помилку і можливість таким чином перевірити себе. Все це активізує психічну діяльність вихователів. Навчити людей мислити, постійно пропонуючи їм "правильну", кимось утверджену інформацію, практично неможливо, тож варто створювати ситуації суперечності, боротьби думок, альтернативи. Консультація-парадокс виконує не лише стимулювальну, а й контрольну функцію.

Під час проведення консультації конфліктність спілкування, введення елементів розігрування ролей, Осмисленню своєї діяльності та формуванню оцінних суджень сприяють нання на нові ситуації, проблеми. Ефективними є педагогічні ситуації, які допомагають перевести професійну підготовку з площини осмислення діяльності. допоможуть вихователям свідомо впливати на події та процеси, прогнозувати й планувати інноваційну діяльність, уникати помилок та неправильних рішень при побудові педагогічного процесу
, базується на візуальному супроводі усної інформації: схеми, символи, образи тощо, які є домінантними, тобто основними при розгортанні саме цієї теми. Візуальні зображення надають виступам яскравості, образності, іноді — абстрактності, а інколи — конкретності, підвищують інформативність матеріалу і рівень сприйняття, осмислення, запам'ятовування.
Консультації-ілюстраціїЛогічним продовженням консультацій є Ідея, на якій ґрунтується побудова таких семінарів, — мотивація навчання, яка провокує активну пізнавальну і творчу діяльність вихователів. Семінар забезпечує методологічну підготовку вихователів, підвищення їхньої кваліфікації, орієнтує в сучасних наукових досягненнях за обраною проблемою, дає змогу побачити сукупність недостатньо розроблених наукою проблем, окреслити власне коло дослідження або вивчення певної проблеми. За такого підходу підвищується не тільки рівень знань, а й практичні вміння педагогів.
Перший ступінь — теоретичне дослідження питання, тобто вивчаються психолого-педагогічні досягнення. Під час лекцій, диспутів, дискусій, інтерв'ювання можуть використовуватися різні методи активного навчання: складання перфокарт, анотацій наукової літератури, графічні роботи, виконання завдань науково-дослідницького характеру.
Третій ступінь (завершальний етап роботи семінару)— презентація досвіду роботи, вироблення рекомендацій, підбиття підсумків. 
Доцільне використання і таких форм роботи, як творчі звіти вихователів, методичні виставки, педагогічні читання, захист індивідуальних проектів і методів активного навчання (ілюстрування думок,апробація розробленого дидактичного матеріалу, створення банку педагогічних новац
оцінювання,

Дидактична гра: “Знайди пару”

Мета:
закріпити уміння дітей читати склади, та складати з них слова; Розвивати техніку поскладового читання; виховувати уважність.

Обладнання:
картки зі складами.

Хід гри

Вихователь ділить дітей на дві команди. Всім дітям роздає картки зі складами і пропонує знайти кожній дитині пару з другої команди так, щоб у них зі складів утворилося слово.

Ускладнення:
Поступово збільшувати кількість складів у слові.

/span span=

×/span span=

× new=nbsp;

span= class=p awml:=

span new=

span= new=

new=span .=/span

span= new=